Загальна історія українського козацтва

 

Чинники, що робили можливим виникнення та формування козацтва:

  • 1. Існування великого масиву вільної землі зі сприятливими для життєдіяльності умовами в порубіжжі між хліборобською та кочовою цивілізаціями. У 14-16 ст. На Півдні України існував досить великий малозаселений район, необжиті осілим населенням степи – Дике поле, яке не належало жодній державі. Тому люди, які там проживали, були дійсно вільними, незалежними від панів і державної влади.
  • 2. Досвід освоєння південних територій ухідниками, бровниками. Надзвичайно сприятливі для господарської діяльності умови Дикого поля приваблювали сміливих, відважних, волелюбних людей (їх називали ухідниками), промислові заняття яких сприяли господарському освоєнню цих земель і поступовому їх втягуванню в економічне життя України. Це закладало міцну основу для подальшого розвитку козацтва.
  • 3. Природне прагнення людей до міграції в пошуках кращого життя, до самозбереження, самоствердження і самореалізації.

 

 

 

Основні причини виникнення козацтва:

  • 1. Зростання великого феодального землеволодіння, що розпочалося з 15 ст. І підштовхнуло процес господарського освоєння та колонізації нових земель (нестача власної орної землі у багатьох селян, які прагнули її здобути на просторах Дикого поля).
  • 2. Посилення феодальної експлуатації, прогресуюче закріплення українського селянства литовськими і польськми магнатами, шляхтою, зростання релігійного та національного гноблення.
  • 3. Зростання зовнішньої загрози, нагальна потреба захисту від нападів турків і татар. Проникнувши на території України татари два-три дні відпочивали неподалік від кордону. Потім орда на три загони, які розходилися в різних напрямках. Ці загони поділялися на більш дрібні й знову розходилися. Татари оточували селище з чотирьох боків, забирали здобич і повільно відступали, уникаючи зустрічі з козаками.

Джерела формування козацтва: у першій половині і середині 16ст. – головне джерело формування козацтва – ухідники. Також у козаки подавалися збіднілі бояри, позбавлені сану священики, шукачі пригод.
Перші достовірні згадки про українських козаків маємо з «Хроніки» польського автора Мартіна Бельського : у 1489р. Козаки супроводжували польське військо в поході проти татар; у 1492р. Татарський хан скаржився Великому князю литовьскому Олександру, що українські козаки напали на турецький корабель під Тягинею.
З 80-х років 15 ст. Ватагам козаків-ухідників усе частіше доводилося вступати в збройні сутички з татарами. Щоб утриматися в Дикому полі, в уходах рубали засіки й зводили дерев’яні укріплення – городці, січі. Під їхнім захистом деякі сезонні уходи перетворювалися на стани – добре укріплені господарські пункти з постійним населенням. Чимало таких укріплень виникло на Дніпровському Низу. Поступово козаки освоїли весь Великий Луг. Господарська колонізація у 16ст. Впритул наблизилася до татарських кочів’їв. Козацтво формувалося на грунті взаємодії, взаємовпливу, на стику землеробської та кочової цивілізацій, між слов’янськими і тюркськими етнічними світами, між християнством і магометанством. Протягом останніх десятиліть 15 і в 16 ст. У пониззі Дніпра виникла мережа січей, городців, станів. Козацтво міцно закріпилося в цьому регіоні. Однак організованого зв’язку між першими січами не існувало.


У 40-ві роки 16ст. Православний князь Д.Вишневецький об’єднав козацькі ватаги і близько 1554-1555рр. Побудував на о. Мала Хортиця на Дніпрі укріплене земляними валами і дерев’яним частоколом поселення – Запорозьку Січ, центральне укріплення козаків.У 1557 р. Хортицька Січ була зруйнована татарами. Її перенесли на о. Томаківка. Пізніше ця сама назва стала вживатися на позначення всієї території, контрольованої козаками, яку називали також Запорізькими Вольностями.
Наприкінці 70-х – на початку 80-х років 16 ст. На о. Томаківка виникла військова організація козаків. Оскільки Запорізька Січ виникла на далекій окраїні держави, де не було адміністрації, козаки організовували своє життя так, як вважали за потрібне. Ідеалами козаків біли воля, рівність, братерство. Демократичний устрій запорозької організації заснований на принципах співжиття ватаг ухідників, бойового братерства і вічної мрії будь-якої людини про волю, справедливість, майнову і правову рівність з іншими людьми. Запорозька Січ від самого свого існування була військово-політичною організацією республіканського типу – з виборністю керівників, з рівним правом усіх козаків на участь у виборах, з неможливістю покріпечення козака будь-ким.




Найвищим органом влади була Січова (Військова) рада, яка збиралася тричі на рік, а також у разі потреби будь-який козак міг вимагати скликання ради; вирішувала питання про вйну і мир, відносини з іншими державами, розподіл землі, звільнення з посади гетьмана і старшини, покарання винних. Рада обирала  гетьмана (кошового) і січову військову старшину. Гетьман був головнокомандувачем, мав судову і виконавчу владу, політично представляв Військо Запорізьке під час переговорів і у дипломатичних відносинах. На раді кожний козак міг вільно висловити свою думку. Прийняття рішення супроводжувалося вигуками і підкиданням шапок. Думка більшості ставала законом. Тих, хто не підкорявся волі ради, карали смертю.
Важливу роль відігравала кошова система: на коші (у таборі) на території Запорізької Січі козаки жили в куренях. Виборні курінні отамани організовували господарське і військове життя, побут козаків. На коші була військова скарбниця, а також символи військової влади – клейноди.
Січ як центральне укріплення кілька разів переносилася на інше місце, де діставала додаткову назву від річки або місцевості, на якій вона розташовувалася.